Всеукраїнська акція 'Україна без Тимошенко і Януковича!'
12.02.2011
Про нас
Статутні документи
Регіональні відділення
Пряма мова
Аналітика
Приєднатися
Зворотній зв'язок

Контакти
Адреса:
Україна, м. Київ,
вул. Нагірна, 27-А
Поштова адреса:
Київ 01001, а/с 95

Тел:   044 228-80-80
Факс: 044 489-72-22
Електронна пошта:



Прес-служба:

Телефон:
+38 044 464-05-78
Електронна пошта:
 
 

Вхід на сайт:

Дещо про коаліцію та про законотворців

Будь-який виборний орган може бути об’єктивним лише тоді, коли він формується щонайменше на демократичній основі. Якщо Конституційний Суд України формують Президент, Верховна Рада та з’їзд суддів по шість кандидатур з кожного боку, то це об’єктивно, демократично і справедливо, чи не зовсім? Питання, звичайно, дискусійне. А якщо більшість ВРУ сформована на базі тої політичної партії, яку представляє Президент, то чи можна говорити про справедливе формування складу КСУ за таких обставин? Мабуть, ні. Адже 12 суддів, обраних за квотами ВРУ та Президента, завжди будуть в більшості.

Звичайно, не при сьогоднішній владі формувався Конституційний Суд України, але ми говоримо про ситуацію, яка може мати місце апріорі, а відтак, говоримо про справедливість та об’єктивність законодавства щодо КСУ. Відомо, що від справедливого формування КСУ залежить і справедливість його рішень, проте варто нагадати, що кожен народ має ту владу, на яку заслуговує. Це повною мірою стосується й Конституційного Суду. КСУ вже неодноразово порушував як Конституцію, так і закон про Конституційний Суд, але хто може переглянути його рішення? Можна було б притягнути суддів до кримінальної відповідальності за неправосудні рішення, але хто це зробить?   

Ось таку маємо диспозицію.

А тепер до суті проблеми. Останнім часом було чути багато обурених коментарів з приводу формування теперішньої коаліції з залученням позафракційних депутатів та членів інших фракцій, що не входять до коаліції. Навіть цитується Рішення КСУ від 17 вересня 2008 року щодо тлумачення словосполучення «коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України», але мало хто вчитувався в зміст частини шостої ст. 83 Конституції України та ще менша кількість із розумінням принципів діяльності КСУ вчитувалася в текст самого рішення Суду. На перший погляд, Рішення КСУ №16-рп/2008 від 17 вересня 2008 року є однозначним та вичерпним, і звучить воно так: «Словосполучення «коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України» слід розуміти як сформоване на встановлених Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України засадах об’єднання за результатами виборів кількох депутатських фракцій, кількість народних депутатів України в яких становить більшість від конституційного складу Верховної Ради України, які (депутатські фракції) на основі узгоджених політичних позицій погодилися на спільну парламентську діяльність». Для тих, хто не читав ст.83 Конституції, процитую частину шосту, де саме йдеться про формування коаліції: «У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгоджених політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входять більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України». В тому випадку, якби законодавець частину шосту ст. 83 КУ сформував таким: «У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгоджених позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу яких входять більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної ради України», то все було б зрозуміло і без Конституційного Суду.

Тепер скажіть, а чи потрібно взагалі було звертатися в Конституційний Суд за роз’ясненням, якщо його тлумачення прямо суперечить змісту частини шостої статті 83 КУ? А тепер (увага!) подивимось, що саме мав коментувати Конституційний Суд : зміст словосполучення «коаліція депутатських фракцій у ВРУ» чи порядок формування коаліції, а, відтак, тлумачити хто є суб’єктом формування коаліції? Відмінність в постановці питання перед Конституційним Судом щодо коаліції є очевидною.

Але перш ніж давати відповідь на поставлене питання, потрібно з’ясувати, що таке політична коаліція. В перекладі з лат. Coalition – це союз, тобто об’єднання кількох політичних партій (блоків політичних партій) на засадах угоди про утворення уряду з представників цих партій (блоків). Окрім цього, нам відомо, що в парламенті існує дві сили: опозиція як меншість і коаліція як більшість. В коаліції має бути більшість, бо інакше вона не зможе набрати голосів при формуванні уряду і т.д. Якщо ж ми просимо КСУ розтлумачити словосполучення «коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України», то вже із постановки самого запитання випливає, що така коаліція має мати у складі своїх фракцій більшість від конституційного складу ВРУ, бо інакше вона не коаліція.

Саме тому є підстави говорити, що Конституційний Суд дав правильне тлумачення наведеному вище словосполученню. Одночасно треба сказати, що КСУ не розглядав питання про порядок формування коаліції і про суб’єктів такого формування. 

Тепер, даючи тлумачення щодо можливостей утворення парламентської коаліції, Конституційний Суд братиме до уваги не лише Конституцію, але й Закон України «Про Регламент Верховної Ради України», як це передбачено частиною дев’ятою ст.83 Конституції. Щодо Регламенту, то там у ст. 61 «Про порядок утворення коаліції депутатських фракції у Верховній Раді України» сказано: «Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України – це сформоване за результатами виборів і на основі узгоджених політичних позицій та на засадах, встановлених Конституцією України і цим Регламентом, об’єднання депутатських фракцій народних депутатів, до якого входять більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України». Регламент фактично продублював ст. 83 Конституції, не спотворивши її суть.

Таким чином, Конституційний Суд мав всі правові підстави підтвердити законність формування сьогоднішньої коаліції, бо тепер він буде коментувати не словосполучення щодо коаліції, а порядок її формування.

Чи мали рацію ті, хто виступає проти такого формування коаліції? Чи є в них об’єктивні підстави для обурення? Так, вони мають рацію і мають об’єктивні підстави обурюватися, бо стаття 59 Регламенту «Формування депутатських фракцій у Верховній Раді» говорить: «Народний депутат може входити до складу лише депутатської фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за  виборчим списком якої його обрано» (п.2) та «У разі невходження народного депутата, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата зі складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення» (п.3). Але тут є маленьке «але». Справа в тім, що закон про імперативний мандат поширюється лише на депутатів місцевих рад і не поширюється на народних депутатів, а тому без такого закону щодо народних депутатів ця норма не буде діяти, бо немає механізму. Окрім цього, ст.19 Конституції не дозволить цього зробити. Відповідно до цієї статті, державні органи і їх посадові особи повинні діяти виключно в рамках та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а якщо закону немає, то і позиції ст.59 є мертвими.

Звичайно, людям без юридичної освіти розібратися в цих законодавчих тонкощах досить складно. Проте політики, які писали ці закони, добре знаються на прийнятих ними законах. Політичні заяви про продажність суддів, про узурпацію влади Януковичем, про зрадників тощо – це не що інше, як політична тріскотня, розрахована на простих людей, яких систематично вводять в оману для отримання дешевих політичних дивідендів.


Михайло Зінько,
політичний аналітик, м. Львів
 


Прес-служба , 13.04.10
652
 Версія для друку 


Коментарі
© 2009 партія
"Народна влада"
• Головна  • Події  • Дайджест  • Фото  • Аудіо/Відео  • Блоги 
Розробка сайту: Spidy        Дизайн: IVK